У Крижополі родини безвісти зниклих військових провели акцію та зняли чотири портрети з Алеї Надії

Учасники акції тримали українські прапори та плакати з фотографіями захисників, розповідаючи про близьких, від яких досі немає звісток.

Тетяна Коровай прийшла на акцію, щоб нагадати про сина Валентина Коровая з позивним «Мурчик». Саме 15 вересня минув рік від дня, коли родина отримала повідомлення про його зникнення. Востаннє жінка листувалася із сином 8 вересня 2025 року, а зник він 15 вересня в районі села Торське Краматорського району Донецької області. Валентин служив у 425-й окремій штурмовій бригаді.

«Сьогодні рівно рік, як син пропав безвісти. Останній раз я з ним переписувалась 8 вересня 2025 року. І відтоді немає ніякої звісточки. Ми дуже тебе чекаємо, синку. Я дуже благаю, щоб він мене почув, щоб він повернувся додому живим і здоровим», — розповіла Тетяна Коровай.

За її словами, син завжди заспокоював її та запевняв, що в нього все гаразд.

«Він постійно казав: "Мамуль, не переживай, в мене все добре". А щоб на щось жалівся — ніколи не казав мені нічого поганого», — говорить мати.

Галина Куцикова нагадувала про сина В'ячеслава Куцикова з позивним «Студент». Він зник 5 травня 2025 року в Курській області поблизу населеного пункту Олешня, востаннє виходив на зв'язок 25 квітня. За словами матері, син розповідав, що його разом із побратимами мали направити на позиції.

«Він казав: "Мамо, нас посилають на окопи, на передову, на чотири дні". Пройшло десять днів — і з ним зв'язку не було ніякого. 7 травня мені принесли сповіщення, що ваш син зник безвісти. До цього часу я нічого не знаю, де він і що з ним. Я жду, надіюся, чекаю», — розповіла Галина Куцикова.

В'ячеслав служив у 80-й окремій десантно-штурмовій Галицькій бригаді, був солдатом та командиром аеромобільного підрозділу радіоелектронної боротьби.

Віталіна Тернавська прийшла нагадати про батька Віталія Тернавського з позивним «Братан», який служив у 120-й окремій бригаді територіальної оборони та виконував завдання на Харківському напрямку поблизу Куп'янська. За словами доньки, військовий вийшов на бойову позицію, а за кілька днів родині повідомили про його зникнення.

«Я дуже сильно його чекаю, дуже сильно його люблю. Він у мене найкращий. Я його дочекаюсь. Я дуже сильно впевнена, що він скоро прийде додому і все буде як раніше, будемо знову щасливі разом», — сказала Віталіна.

Востаннє вона чула голос батька 26 квітня, тоді він сказав, що за день-два має вийти на позицію. «Він сказав, що нас любить, і все», — згадує Віталіна. Точні обставини зникнення родині невідомі: їм повідомляли про можливе влучання дрона, однак підтвердженої інформації про те, що сталося з військовими на позиції, немає.

Після акції рідні зняли з Алеї Надії портрети чотирьох захисників.

Євген Басенко та Олександр Волощук раніше вважалися безвісти зниклими, згодом за рішеннями суду їх визнали померлими. Олександр Олійник та Юрій Ярцун загинули під час виконання бойових завдань, після проведення необхідних процедур їхні тіла повернули родинам.

Євген Басенко народився 12 травня 1997 року в селі Куниче Крижопільської громади. 25 лютого 2022 року його мобілізували до лав Сил оборони України. У 2023 році він долучився до мінометного розрахунку 14-ї бригади Національної гвардії України «Червона калина». 5 лютого 2024 року вирушив на бойове завдання в районі села Вербове Запорізької області, під час виконання якого розпочалася атака. Після цього вважався безвісти зниклим за особливих обставин, згодом суд визнав його загиблим.

Олександр Волощук народився 20 квітня 1977 року у Крижополі, до мобілізації багато років працював у ТОВ «Крижопільський елеватор». 29 грудня 2022 року його призвали до ЗСУ за мобілізацією, він служив номером обслуги кулеметного взводу 2-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону. Виконував бойові завдання на Запорізькому та Харківському напрямках, зокрема в районі Ізюма. 21 листопада 2024 року його направили на Покровський напрямок, а через два дні, 23 листопада, він зник безвісти поблизу села Петрівка Покровського району Донецької області. Рішенням Крижопільського районного суду від 3 липня 2026 року його визнали померлим.

Олександр Олійник народився 6 березня 1972 року в селі Куниче, до повномасштабного вторгнення працював трактористом. 2 вересня 2024 року загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Ольговка Курської області. 19 вересня родина отримала повідомлення про його зникнення безвісти. У червні 2025 року під час обміну тілами загиблих захисників тіло Олександра повернули в Україну, особу остаточно встановили після експертиз та ДНК-дослідження. 29 серпня 2026 року він повернувся до рідного краю на щиті.

Юрій Ярцун народився 3 травня 1986 року в селі Красносілка. Після початку повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, він прийшов до військкомату та вступив до лав Національної гвардії України. У липні 2025 року його прикомандирували до 14-ї бригади «Червона калина», він виконував бойові завдання на Донецькому напрямку, у Покровському районі. 9 листопада 2025 року поблизу Мирнограда Покровського району Донецької області Юрій Ярцун прийняв останній бій. Майже десять місяців він вважався безвісти зниклим. 13 вересня 2026 року Юрій Ярцун повернувся на рідну землю на щиті.