26 років без Ґонґадзе: журналісти й митці про його вплив на Україну

Георгій Ґонґадзе зник 16 вересня 2000 року. За цей час, зазначають у матеріалі, виросло покоління журналістів, яке не знало його особисто, а Україна пережила кілька революцій. Водночас розмова про Ґонґадзе не залишилася в 2000-х: його ім'я згадують, коли йдеться про незалежну журналістику, відповідальність, демократію та свободу слова.

Співзасновниця Премії імені Георгія Ґонґадзе, журналістка й громадська діячка Мирослава Ґонґадзе пов'язує його історію зі змінами в українському суспільстві на початку 2000-х. За її словами, тоді журналістська спільнота вирішила не мовчати, а суспільство почало усвідомлювати право вимагати від влади справедливості та відповідальності.

«Він став каталізатором змін, він став рушіє. Георгій, якщо не своїм життям, то своєю смертю призвів до великих змін в Україні. Україна могла б бути Білоруссю чи Росією вже тоді, на початку 2000-х. Цього не сталося. І не сталося так само через нашу спільну позицію, через те, що ми вирішили не мовчати, що журналістська спільнота об'єдналася», — наводить вона.

За її словами, саме після цього почалися рух «Стоп цензурі!», акція «Україна без Кучми», а згодом — революції, які ще не раз змінювали країну.

Лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе 2019 року, офіцер 2-го корпусу НГУ «Хартія» Вахтанг Кіпіані згадує смерть Георгія як момент, після якого для багатьох питання боротьби за країну стало особистим. Тоді суспільство намагалося зупинити згортання демократії та рух України у проросійському й антизахідному напрямку.

Одним із головних невивчених уроків цієї історії Кіпіані називає те, що держава так і не змогла повністю очистити себе та встановити всю правду про замовників убивства. Водночас, за його словами, суспільство виокремило когорту людей, які продовжували справу Ґонґадзе, навіть не знаючи його.

«Суспільство виокремило з себе певну когорту людей, які продовжували справу Ґонґадзе, навіть не знаючи його. І зараз у професії є багато молодих людей, дехто народився вже після його загибелі. Вони роблять, те, що робив би Гія, якби він був зараз з нами».

Письменник і військовослужбовець НГУ Сергій Жадан пам'ятає вересень 2000-го: тоді він належав до середовища молодих людей у Харкові, які виступали проти політики тодішньої влади. Після зникнення Георгія вони організовували протестні акції та концерти, а згодом долучилися до акції «Україна без Кучми».

«Було зрозуміло, що це суспільна ініціатива, яка, буде мати продовження. Очевидно, вона масштабувалась, бо мала завершитися чимось іншим. Було зрозуміло, що за всім цим стояла потреба змін і реформ».

Засновник літературного проєкту «Кримський інжир» Алім Алієв говорить про спадок Георгія як про вплив, що вийшов за межі журналістської спільноти. Особисто він знайомий із Георгієм не був, але називає його Гією — як люди, для яких близькість визначають не знайомство, а спільність цінностей.

«Є люди, які близькі тобі по духу, по цінностях, люди, на яких ти точно орієнтуєшся і зараз, — ти тримаєшся їх як своїх друзів, як своїх менторів. Георгій серед таких і його вплив на українське суспільство — це вплив на покоління».

Для Алієва цей вплив помітний і в українській журналістиці, і ширше — у поколіннях людей, які виходили на революції, проводили реформи, пішли добровольцями до війська та вчилися будувати горизонтальні зв'язки.

Лауреат Премії Ґонґадзе 2023 року, військовий, медіаменеджер і журналіст Богдан Логвиненко звертає увагу на те, що в багатьох пострадянських країнах суспільно-політичні вбивства стали частиною реальності, тоді як в Україні вбивство Георгія викликало масштабну суспільну реакцію.

«Жахливе, трагічне вбивство Георгія Ґонґадзе просто сколихнуло всю Україну і змінило політичні процеси, насправді не лише журналістику. Це повпливало на все. Я впевнений, що Помаранчевого Майдану не сталося б, якби не ця історія».

Заступниця Міністра культури України, кураторка культурних проєктів Богдана Лаюк переконана, що говорити про вплив Георгія лише на медійне середовище замало. Працюючи з архівом свого батька Віктора Неборака, вона дізналася, що той товаришував із Георгієм. Для Ґонґадзе важливим було сучасне українське мистецтво 1990-х.

«Георгій Ґонґадзе є однією із ключових постатей для сучасної України. Сьогодні повертатися до текстів Георгія Ґонґадзе, до його жестів, які він робив у журналістиці, дуже важливо, бо саме такі люди визначають інтелектуальний рівень цілого суспільства».

Номінантка Премії Ґонґадзе 2021 року, журналістка, письменниця й редакторка, співзасновниця The Ukrainians Media та шеф-редакторка журналу Reporters Марічка Паплаускайте у 2000 році мала 12 років. Вона пам'ятає цю історію з новин і розмов дорослих, але більше — її тривалий вплив. Протести, «Україна без Кучми» та суспільне бурління початку 2000-х, на її думку, вплинули на те, якими людьми й журналістами стало це покоління.

«Мені здається, що багато людей, які зараз є активними в медійному середовищі, — це люди, які лише формувалися в той момент, коли Георгія Ґонґадзе було вбито. Говорити правду треба. Це може бути ризиковано, але це саме те, заради чого варто ризикувати. Заради правди, заради чесності із суспільством, заради того, щоб наша країна відбувалася і щоб це відчуття того, що ми вільні у своїй країні, зберігалося».

Правозахисниця, голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук формулює спадок Георгія так: треба не боятися — не в сенсі не відчувати страху, а не дозволяти йому визначати власні рішення.

«Треба не боятися. Не в сенсі не відчувати страху в небезпечному середовищі, а в тому значенні, що долати свій страх, робити правильні речі. І те, що ти сієш, проросте».

За 26 років змінився контекст роботи української журналістики: частина людей, які сьогодні визначають медійне та громадське середовище, не знала Георгія особисто, дехто народився вже після його смерті. Водночас питання, які поставила його історія, залишаються: що відбувається з країною, коли суспільство мовчить, що може зробити одна людина, яка відмовляється погоджуватися з несвободою, якою є ціна незалежної журналістики і що потрібно, аби свобода слова не залишалася лише декларацією.

Вплив Георгія вбачають не лише в журналістиці, а й у поколіннях людей, які виходили на протести, будували нові інституції, відстоювали демократичний вибір країни, створювали медіа, мистецтво і громадські ініціативи, а сьогодні захищають Україну. Премія імені Георгія Ґонґадзе та видання «Українська правда» продовжують говорити про нього не лише як про журналіста, якого вбили у 2000 році, а як про людину, чий вибір і через 26 років відгукується у виборі інших — говорити правду, не мовчати й робити правильні речі, навіть коли це важко.