Від номера "9" до Байкового: історія повернення Василя Стуса

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівка на Вінниччині. У 1940 році родина переїхала до Сталіно (нині Донецьк). У 1959 році він закінчив історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту, після чого вчителював на Кіровоградщині та був призваний до армії.

Після служби на Уралі Стус повернувся на Донбас, де викладав українську мову в Горлівці та працював літературним редактором. У 1963 році він вступив до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка в Києві та долучився до Клубу творчої молоді «Сучасник». Його поетичні збірки не друкували через цензуру, твори поширювалися самвидавом.

4 вересня 1965 року під час прем'єри фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» Стус вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!». Після цього його відрахували з аспірантури. Він працював в архіві, кочегаром, будівельником, писав відкриті листи до ЦК КПУ та КДБ. У жовтні 1979 року приєднався до Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод.

Перший арешт Стуса відбувся 12 січня 1972 року. Його засудили до 5 років таборів суворого режиму та 3 років заслання. Покарання він відбував у Мордовії та Магаданській області. Другий арешт стався 14 травня 1980 року. Адвокатом за призначенням був Віктор Медведчук, який у суді заявив, що «кваліфікація дій Стуса є вірною». Вирок — 10 років таборів особливого режиму та 5 років заслання.

Стуса етапували до табору «Перм-36» у Пермській області. Наприкінці серпня 1985 року його помістили до карцеру. 28 серпня він оголосив сухе голодування. Поет помер у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у віці 47 років. Офіційна причина смерті — серцева недостатність, однак точні обставини загибелі не з'ясовані.

Тіло Стуса поховали на табірному цвинтарі в селі Борисово. На могилі стояв дерев'яний стовпчик із номером «9» без імені. Дружині Валентині Попелюх дозволили лише здалеку подивитися на місце поховання.

Восени 1989 року рідні та побратими Стуса, зокрема Василь Овсієнко та Володимир Шовкошитний, отримали дозвіл на ексгумацію. У листопаді 1989 року разом із прахом Стуса ексгумували останки Олекси Тихого та Юрія Литвина. 19 листопада літак із цинковими домовинами приземлився в аеропорту «Бориспіль».

Під час траурної процесії від Софійської площі до Байкового кладовища домовини несли на руках. За оцінками істориків, участь узяли від 30 до 100 тисяч людей. Процесія супроводжувалася синьо-жовтими прапорами, що тоді було заборонено.

Стус, Тихий та Литвин поховані поруч на ділянці № 33 Байкового кладовища. У 1993 році над могилами встановили три козацькі хрести з сірого граніту, створені скульптором Миколою Малишком.