Блогер порівняв сучасну російську опозицію з радянськими дисидентами

Автор згадує радянських дисидентів, яких на всю країну налічувалося кілька тисяч. Вони, за його словами, боролися з владою її ж зброєю, вимагаючи дотримання Конституції. Після введення військ до Чехословаччини у 1968 році на Червону площу з протестом вийшли лише вісім осіб, але їхні дії не вважалися марними. У 1980 році Сахарова заслали до Горького за протест проти війни в Афганістані, і хоч війна не припинилася, це не означає, що все було марно.

Блогер наводить дані «ОВД-Інфо»: у 2022 році зафіксовано понад 18 900 затримань на антивоєнних акціях, чого не було в СРСР. Він зазначає, що частина руху опору перейшла до активних дій — зафіксовано тисячі випадків диверсій, від підпалів релейних шаф до саботажу на військових заводах.

Порівнюючи репресії, автор нагадує про вироки дисидентам: Дремлюга отримав три роки, Делоне — два роки й 10 місяців, Бабицький, Богораз і Литвинов — заслання, Файнберг і Горбаневська — примусове лікування. Сьогодні, за його словами, дають терміни по 10 і 15 років, а катування у в'язницях не піддаються порівнянню з радянськими. Радянських громадян висилали поодинці, тоді як сотні тисяч росіян виїхали самі, щоб не працювати на війну.

Автор стверджує, що інтелігенція зробила так, що ніхто не вірив у комунізм, і в 1991 році ніхто не вийшов захищати владу. Сучасна опозиція, на його думку, робить те саме: влада може малювати будь-які цифри підтримки, але захищати її ніхто не вийде, що довів заколот Пригожина.

Одним із інструментів дисидентів була «Хроніка поточних подій» — самвидавний бюлетень про репресії. «Меморіал» виріс із дисидентського середовища, а сучасні опозиційні ЗМІ виконують ту саму роботу, тільки масштабніше, і це знадобиться на суді над чекістами.

Блогер посилається на Вацлава Гавела та його працю «Сила безвладних» (1978). Гавел відмовлявся називати режим просто диктатурою, бо посттоталітарна система відтворює себе через участь усіх, і межа проходить крізь кожну людину. Він наводив історію про торговця городиною, який виставляв гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» серед овочів — не через віру, а щоб показати слухняність. Режим тримається на ритуалі, а не на вірі.

Автор звертає увагу на вчителів у Росії, які щодня борються за те, щоб діти залишалися людьми, і виграють цю битву. Він також згадує волонтерів організації «Идите лесом» та інших об'єднань, які рятують тисячі життів, і величезні кошти, які опозиція збирає для підтримки України.

Наприкінці автор визнає, що якщо війна триває, то російська опозиція робить недостатньо. Він запитує, чи змогли зупинити Путіна багата Європа, Америка з її військовим бюджетом чи НАТО. І додає: «Ми пиляємо цю колоду щодня. Без перерви. І вона неодмінно впаде з гучним гуркотом. А вам здаватиметься, що це виключно заслуга безстрашної армії України. Але повірте — не тільки її.»