26 років без Ґонґадзе: як його історія досі впливає на Україну

У межах Тижня пам'яті Георгія Ґонґадзе журналістів, письменників, медійників та громадських діячів запитали про його вплив на Україну та про те, чому він відчутний і сьогодні.

Мирослава Ґонґадзе, співзасновниця Премії імені Георгія Ґонґадзе, журналістка й громадська діячка, пов'язує його історію зі змінами, що відбувалися в українському суспільстві на початку 2000-х. За її словами, тоді журналістська спільнота вирішила не мовчати, а суспільство дедалі чіткіше усвідомлювало право вимагати від влади справедливості й відповідальності.

"Він став каталізатором змін, він став рушіє. Георгій, якщо не своїм життям, то своєю смертю призвів до великих змін в Україні. Україна могла б бути Білоруссю чи Росією вже тоді, на початку 2000-х. Цього не сталося. І не сталося так само через нашу спільну позицію, через те, що ми вирішили не мовчати, що журналістська спільнота об'єдналася", — каже вона.

Після цього, за її словами, почалися рух "Стоп цензурі!", акція "Україна без Кучми", а згодом — революції, які ще не раз змінювали країну.

Вахтанг Кіпіані, лауреат Премії імені Георгія Ґонґадзе 2019 року та офіцер 2-го корпусу НГУ "Хартія", згадує смерть Георгія як момент, після якого для багатьох питання боротьби за країну стало особистим. Тоді суспільство намагалося зупинити згортання демократії та рух України в проросійському й антизахідному напрямку. Водночас одним із головних невивчених уроків цієї історії Кіпіані називає те, що держава так і не змогла повністю очистити себе та встановити всю правду про замовників убивства.

"Суспільство виокремило з себе певну когорту людей, які продовжували справу Ґонґадзе, навіть не знаючи його. І зараз у професії є багато молодих людей, дехто народився вже після його загибелі. Вони роблять, те, що робив би Гія, якби він був зараз з нами", — зазначає він.

Письменник і військовослужбовець НГУ Сергій Жадан пам'ятає вересень 2000-го: тоді він належав до середовища молодих людей у Харкові, які виступали проти політики влади. Після зникнення Георгія вони організовували протестні акції та концерти, а згодом долучилися до акції "Україна без Кучми".

"Було зрозуміло, що це суспільна ініціатива, яка, буде мати продовження. Очевидно, вона масштабувалась, бо мала завершитися чимось іншим. Було зрозуміло, що за всім цим стояла потреба змін і реформ", — каже Жадан.

Засновник літературного проєкту "Кримський інжир" Алім Алієв говорить про спадок Георгія як про вплив, що давно вийшов за межі журналістської спільноти. Особисто знайомий із ним він не був.

"Є люди, які близькі тобі по духу, по цінностях, люди, на яких ти точно орієнтуєшся і зараз, — ти тримаєшся їх як своїх друзів, як своїх менторів. Георгій серед таких і його вплив на українське суспільство — це вплив на покоління", — переконаний Алієв.

На його думку, цей вплив видно і в українській журналістиці, і значно ширше — у поколіннях людей, які виходили на революції, проводили реформи, пішли добровольцями до війська та вчилися будувати горизонтальні зв'язки.

Лауреат Премії Ґонґадзе 2023 року, військовий, медіаменеджер і журналіст Богдан Логвиненко звертає увагу на ще один вимір історії. У багатьох пострадянських країнах суспільно-політичні вбивства стали частиною реальності, тоді як в Україні вбивство Георгія викликало масштабну суспільну реакцію.

"Жахливе, трагічне вбивство Георгія Ґонґадзе просто сколихнуло всю Україну і змінило політичні процеси, насправді не лише журналістику. Це повпливало на все. Я впевнений, що Помаранчевого Майдану не сталося б, якби не ця історія", — наголошує Логвиненко.

Заступниця Міністра культури України, кураторка культурних проєктів Богдана Лаюк вважає, що зводити вплив Георгія лише до медійного середовища замало. Працюючи з архівом свого батька Віктора Неборака, вона дізналася, що той товаришував із Георгієм. Для самого Ґонґадзе важливим було сучасне українське мистецтво 1990-х.

"Георгій Ґонґадзе є однією із ключових постатей для сучасної України. Сьогодні повертатися до текстів Георгія Ґонґадзе, до його жестів, які він робив у журналістиці, дуже важливо, бо саме такі люди визначають інтелектуальний рівень цілого суспільства", — каже Лаюк.

Для журналістки, письменниці та редакторки, співзасновниці The Ukrainians Media і шеф-редакторки журналу Reporters Марічки Паплаускайте, номінантки Премії Ґонґадзе 2021 року, ця історія є частиною особистого й професійного формування. У 2000 році їй було 12.

"Мені здається, що багато людей, які зараз є активними в медійному середовищі, — це люди, які лише формувалися в той момент, коли Георгія Ґонґадзе було вбито. Говорити правду треба. Це може бути ризиковано, але це саме те, заради чого варто ризикувати. Заради правди, заради чесності із суспільством, заради того, щоб наша країна відбувалася і щоб це відчуття того, що ми вільні у своїй країні, зберігалося", — говорить вона.

Правозахисниця, голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук формулює спадок Георгія так: не боятися — не в сенсі не відчувати страху, а не дозволяти йому визначати власні рішення.

"Треба не боятися. Не в сенсі не відчувати страху в небезпечному середовищі, а в тому значенні, що долати свій страх, робити правильні речі. І те, що ти сієш, проросте", — каже Матвійчук.

За 26 років змінився контекст роботи української журналістики. Частина людей, які сьогодні визначають медійне та громадське середовище, не знала Георгія особисто, дехто народився вже після його смерті. Але питання, які поставила його історія, залишаються: що відбувається з країною, коли суспільство мовчить; що може зробити одна людина, яка відмовляється погоджуватися з несвободою; якою є ціна незалежної журналістики і що потрібно, аби свобода слова не залишалася лише декларацією.

Вплив Георгія вбачають не лише в журналістиці, а й у поколіннях людей, які виходили на протести, будували нові інституції, відстоювали демократичний вибір країни, створювали медіа, мистецтво і громадські ініціативи, а сьогодні захищають Україну.