Україна досі без закону про мирні зібрання: що вимагає євроінтеграція

15 червня 2026 року Україна та ЄС офіційно відкрили перший переговорний кластер — Fundamentals, або «Основи процесу вступу до ЄС». Це блок, який відкривають першим і закривають останнім, і саме від прогресу в ньому залежить загальний темп переговорів про членство. Серед його складових — верховенство права та фундаментальні права, до яких належить і свобода мирних зібрань.

За європейським принципом держава має виходити з того, що люди мають право мирно збиратися, а не з того, що для протесту потрібен дозвіл влади. Обмеження можливі, зокрема, заради громадської чи національної безпеки або захисту прав інших людей, але вони повинні бути передбачені законом, мати конкретну законну мету та бути необхідними й пропорційними. Саме з чіткістю цих правил в Україні є проблеми.

Основою залишається стаття 39 Конституції: громадяни мають право збиратися мирно і завчасно повідомляти про це органи влади, а обмежити право може тільки суд. Водночас Основний Закон встановлює загальний принцип, а не процедури для всіх ситуацій. Законодавство не дає достатньо чіткої відповіді, як має відбуватися повідомлення про зібрання, коли поліція може втрутитися в акцію, що вже почалася, та як оскаржити її дії.

Окрема проблема — спонтанні протести, коли природа події не дозволяє повідомити владу заздалегідь. Європейські стандарти передбачають захист таких зібрань, тоді як українська Конституція говорить про завчасне повідомлення. Немає ясності й у термінах: у законодавстві паралельно використовуються поняття «мирне зібрання» та «масовий захід», хоча юридично це не одне й те саме. Крім того, стаття 39 говорить про право «громадян», тоді як європейський підхід передбачає, що свобода мирних зібрань належить кожній людині під юрисдикцією держави, зокрема іноземцям та особам без громадянства.

Спроби врегулювати сферу були. Починаючи з 2006 року Венеційська комісія та ОБСЄ/БДІПЛ тричі оцінювали українські законопроєкти про мирні зібрання, але жоден із них Верховна Рада не ухвалила. За роки незалежності було близько п'яти-шести спроб ухвалити окремий закон. Деякі проєкти передбачали додаткові обмеження: заборону зібрань у певних місцях або в нічний час, численні вимоги та процедури погодження з органами влади. Через критику громадянського суспільства та правозахисників такі ініціативи відкликали або вони не доходили до розгляду парламентом. Домовитися про збалансований текст не вдавалося й через позиції МВС та Міністерства юстиції.

Після Революції гідності ситуація частково змінилася. До Кодексу адміністративного судочинства внесли зміни, які суттєво обмежили практику судових заборон мирних зібрань: якщо до 2014 року таких рішень були сотні, то після змін 2015 року їхня кількість скоротилася до поодиноких випадків. Навіть під час воєнного стану було лише декілька таких судових рішень.

Наразі Міністерство юстиції знову розробляє проєкт закону про мирні зібрання в межах євроінтеграції. Однак повторюється помилка попередніх ініціатив: громадянське суспільство до підготовки документа фактично не залучене, тож новий законопроєкт може викликати хвилю протестів і спротиву.

Проблема давно вийшла за межі дискусії українських юристів. У 2013 році ЄСПЛ виніс рішення у справі «Вєренцов проти України» щодо правозахисника Сергія Вєренцова, якого після організації мирних акцій у Львові засудили до трьох діб адміністративного арешту. Суд встановив порушення його прав і звернув увагу на системну проблему: Україна протягом багатьох років не створила належного законодавчого механізму регулювання мирних зібрань. Минуло понад 13 років, але проблема залишається.

Воєнний стан змінює баланс між свободою зібрань і безпекою. Ракетні та дронові удари, диверсії та інші загрози можуть бути підставою для тимчасових обмежень. Українське законодавство дозволяє військовим адміністраціям запроваджувати загальні обмеження на певний період, але на практиці правила суттєво відрізняються залежно від регіону. Наприклад, у Дніпропетровській і Харківській областях мирні зібрання дозволені, тоді як у Тернопільській — заборонені. Причому різні правила встановлені на рівні області й окремих міст.

Ще один урок Україна отримала після Революції гідності. У групі справ, пов'язаних із подіями Євромайдану, зокрема у справі «Шморгунов та інші проти України», ЄСПЛ 2021 року встановив численні порушення прав протестувальників, серед яких непропорційне застосування сили та незаконні затримання. Тому законодавство має чітко визначати межі втручання правоохоронців: коли поліція може припинити зібрання, затримати учасника чи застосувати силу та спеціальні засоби. Одним із позитивних зрушень стало запровадження поліції діалогу, яка комунікує з організаторами та учасниками акцій і не допускає ескалації конфліктів.

Правозахисники пропонують не просто ухвалити закон про протести, а закріпити в ньому запобіжники від надмірного втручання держави. Один із ключових принципів — презумпція на користь проведення мирного зібрання: якщо немає достатніх законних причин для обмеження, акція повинна відбутися. Закон має розмежувати мирні зібрання та інші масові заходи, захистити спонтанні зібрання і контрдемонстрації, встановити вичерпні підстави для обмежень та гарантувати це право не лише громадянам України. Потрібні чіткі правила втручання поліції та застосування сили, а правоохоронці й інші представники держави, які працюють на акціях, повинні бути ідентифікованими.

Окремого регулювання потребують новітні технології: держава отримує дедалі більше можливостей для відеоспостереження та розпізнавання облич, тому участь у законній акції сама по собі не повинна ставати підставою для невиправданого стеження. Необхідні також гарантії для журналістів і спостерігачів, які документують перебіг акцій. Нарешті, Україні бракує повної статистики: скільки мирних зібрань відбувається, скільки з них обмежують, які порушення фіксують і як діє поліція.

Європейська комісія у звіті за 2025 рік зазначала, що Україна загалом має належні правові гарантії свободи зібрань. Водночас вона звернула увагу на непослідовність і недостатню зрозумілість обмежень під час воєнного стану та наголосила на необхідності комплексного перегляду законодавства відповідно до міжнародних стандартів. Свобода мирних зібрань не є ключовим питанням переговорів про вступ, але в межах кластера Fundamentals оцінюватиметься дотримання фундаментальних прав, а отже, значення матиме і виконання рішень ЄСПЛ у справах «Вєренцов проти України» та «Шморгунов та інші проти України».