Советская история утверждает, что Герой Советского Союза Ватутин Николай Федорович (1901-1944), командующий Первого Украинского фронта умер после ранения, полученного в результате нападения на штабной автомобиль отрядов ОУН-УПА. 8 августа текущего года в Донецке открыли памятник генералу, на который собирали деньги местные чиновники и коммунисты. Половину же средств, по признанию Донецкого городского головы, были собраны простыми дончанами.
Кроме того, мэр Донецка Александр Лукьянченко, к примеру, одним из первых пожертвовал свою зарплату – 7500 гривен, не объяснив за какие средства доживет до следующей. «Это очень важно сегодня, когда неонацисты, поддерживаемые оранжевой властью, пытаются переписать историю под себя», - подчеркнул во время торжественного открытия Борис Колесников. Кстати, фонд этого нардепа "скинул в общий котел" ни много ни мало - 200 тысяч гривень.
В ТЕМУ:
В Донецке поставят памятник Ватутину
Завтра в Донецке откроется памятник Ватутину
В Донецке открыли памятник генералу Ватутину (ФОТО)
Также на митинге выступил лидер Компартии Украины Петр Симоненко. Ветераны поддерживали его выступления криками «Ура!» и просьбами включить вместо гимна Украины гимн Советского Союза. Главный украинский коммунист заявил, что открытие памятника – это подвиг «в условиях мракобесия, навязанного в Украине режимом Ющенко».
В этой связи в Донецке разгорелись новые споры о том, кого же увековечили. Так, например, известная своими украинско-патриотическими убеждениями зам.главы Донецкой облорганизации общества «Просвіта» Мария Олийник считает: «Вшанували ще одну жертву НКВД» и предлагает версию, изложенную в «Інформаційному бюлетенi» (№ 9 (666) 2006 року, м. Кременчуг).
Смерть генерала Миколи Ватутіна на совісті НКВД, купки генералів та маршалів…
Ватутін М.Ф. належить до категорії тих людей, що в юному віці ринулись будувати нову післяреволюційну Росію, нову небачену ніким формацію людської спільноти – Союз Радянських Соціалістичних Республік. Вони свято вірили в кожне слово вождів держави і готові були вмерти за перемогу світової революції пролетаріату.
Виходець із Слобожанщини (Білгородська область) з бідної селянської родини особливо зачаровувся військовою кар’єрою, з якою пов’язала його доля обріями нового суспільно-політичного життя на всій планеті. Забігаючи дещо наперед, скажемо і в страшному сні Ватутіну М.Ф. не могла приснитися та підла зрада, яка коштувала йому життя. Радянська влада, в яку він вірив і обожнював, без якої не уявляв свого життя, так жорстоко і підло його зрадила. Це буде пізніше… А тоді в 1939 році, коли Київський військовий округ перетворили в Перший Український фронт, перейшли польську границю, «визволюячи» братів-українців з капіталістичної неволі, начальник штабу даного фронту генерал Ватутін М.Ф. був у зеніті слави. В Бресті радянсько-німецькі війська влаштували парад перемоги над панською Польщею.
Ватутіну М.Ф., як відповідальній особі, довелося чоломкатись з гітлерівськими генералами. Так вимагали обставини. Так вимагав Пакт Молотова-Ріббентропа, укладений між СРСР і Німеччиною. Це в майбутньому відбилося на долі полководця.
Природний розум, талант військового уміння на льоту схвачувати головне, небувала працездатність, дисциплінованість, людяність та інші непересічні якості привели Ватутіна М.Ф. у 1940 році на посаду першого заступника начальника Генерального Штабу СРСР. На початку 1941 року на посаду начальника Генерального Штабу СРСР був призначений маршал Жуков Г.К., що і зіграло в подальшій долі Ватутіна М.Ф. фатальну роль. Війну з фашистами Ватутін М.Ф. зустрів в Генеральному штабі. Але вже через півмісяця був призначений начальником Штабу Західного фронту, який котився на Схід під ударами німецьких військ. Вперше зумів нанести серйозного удару танковій армії фон Манштейна, взяти перших полонених із дивізії СС «Мертва голова». Маючи українське походження Ватутіна М.Ф. (та не тільки його одного) піддали негласній люстрації: він не мав права займати високі керівні посади, пов’язані з діючим фронтом. Це була реакція Кремля на Акт проголошення Української Самостійної Держави у Львові 30.06.1941р. – виклик українському народу, якому приписували: «Хохли на самому початку війни здали Україну фашистам». Ватутіна М.Ф. призначили заступником начальника відділу Генштабу і доручили займатися Далекосхідним театром дій, який практично перебував у бездіянні. Це була неймовірна гірка і принизлива образа, але він витримав і це.
Зробивши завдання по Далекому Сходу він ішов до товаришів, які розробляли плани операцій радянсько-німецьких фронтів і допомагав їм, як бачимо, не безрезультатно. Про це свідчать його товариші, зокрема генерал Штеменко. На багаторазові прохання до Сталіна відправити його на фронт він отримував негативні відповіді. Так продовжувалося майже півроку. Справи на фронтах йшли куди вже гірше. Сталін вирішив замінити командуючого Воронезьким фронтом генерала Голікова, який завалив роботу, і командування фронту доручити Ватутіну.
В ТЕМУ:
В Донецке заявили о себе юные «защитники Naции» (ФОТОрепортаж)
Он памятник себе воздвиг!.. Из лжи и денег (Статья-"эпитафия" на смерть Евгения Кушнарева)
Фронт ожив. Влітку та восени 1942 року цей фронт став грізною силою поперек дороги німецьким арміям, які наполегливо просувалися у напрямку Сталінграда. Щоб дати відсіч ворогові у Сталінграді, де практично вирішувалася доля війни, доля Радянської імперії, Ставка ВГК перегрупувала сили та було створено Південно-Західний фронт, на що покладалася основна задача по обороні Сталінграда. Завдання було з честю виконано. Завдяки таланту Ватутіна М.Ф., який не лише командував фронтом, а й розробив генеральний план розчленування і оточення німецьких військ. Було зроблено великий перелом ходу війни на користь Радянського Союзу. Більш як 300 тисяч німецьких солдатів, офіцерів, генералів було оточено і розбито. Більше 100 тисяч німців було взято в полон. Про Ватутіна М.Ф. як про стратега військової справи заговорили за кордоном. Все це дуже не подобалось Жукову Г.К., який хоч і був першим заступником Сталіна і вніс вагомий внесок в перемогу Сталінградської битви, все ж таки йому відводилася другрядна роль. Його аура стала тускніти. І це теж бентежило і дратувало Жукова Г.К.
Крім того… до слова сказано, треба пам’ятати про ще один аспект…
Маршали Жуков Г.К., Конєв І.С., Мерецков К.А., геерали Козлов Д.Т., Крайнюков В.К., Осєтров були росіянами, вихідцями із народності єрзя, що належить до угро-фінської групи. Це запальні характером люди, амбітні, властолюбні, в яких дуже розвинений родинно-общинний інстинкт. Якщо вас оточують два-три вихідця із народностей єрзя, то зв’язуватися з ними небезпечно – все одно їхня буде зверху. Ватутін М.Ф. певно не знав цього, а можливо знав та знехтував і поплатився життям. Це було через рік, а поки що треба бити ворога, бити смертним боєм раз він прийшов сюди непрошеним. І Ватутін М.Ф. цю роботу виконував разом зі своїми фронтами: Воронізьким, Південно-Західним, Першим Українським. 1943 рік ознаменувався важливими перемогами радянських військ, в яких брали участь і фронти Ватутіна М.Ф.: бої за звільнення Харкова, битва на Курській Дузі, бої за звільнення лівобережної України, форсування Дніпра, визволення Києва (столиці України) від німецько-фашистських загарбників.
Особливої уваги істориків заслуговують битви Першого Українського фронту за Київ, Бердичів, Житомир – так звана Житомирсько-Бердичівська операція, де була задіяна найбільша кількість армії за всю Другу Світову війну.
Особливе місце в біографії Ватутіна М.Ф. займає Корсунь-Шевченківська битва – остання в його житті. Як ніколи йому було тяжко в цей період. До жовтня 1943 року членом військової Ради, представником Ставки був М.С. Хрущов. Вони порозумілися між собою, а тяготи війни зблизили їх. Потім Хрущов пішов виконувати обов’язки секретаря ЦК КП(б)У, а Ватутін М.Ф. залишився зі своїми проблемами один. Замість Хрущова М.С. було назначено генерала Крайнюкова В.К. Це була амбітна, не дуже грамотна людина, з відсутністю почуття гумору, яка і зіграла в цій історії вирішальну негативну роль. За невеличку помилку у звіті начальника штабу фронта генерала Іванова його ж і зняли з роботи. Цим самим лишили Ватутіна М.Ф. надійного помічника і порадника. В довершення знущань над командуючим в Першому Українському фронті було запроваджено інспекторську перевірку у всіх ділах і діях. Ось тут Ставка прорахувалася: замість інспектування фронту, голова інспекторської перевірки маршал К.К. Рокосовський став помічником і другом Ватутіна М.Ф., немов би не розуміючи, що від нього вимагають. На завершення розлючений Жуков Г.К. наслав на Ватутіна М.Ф. особливу трійку військової прокуратури з Москви із завданням: підвести командуючого фронтом під трибунал «За втрату управління військами». Така формула підводила Ватутіна М.Ф. під розстріл. Нічого безглуздішого не можна було придумати. Тому операція по відстороненню Ватутіна М.Ф. з тріском провалилася.
Зрозумівши, що «чистими руками» командуючого не взяти, Ставка задумалась, як би його ліквідувати з найбільшою користю?! Відповідь прийшла сама собою.
У Західній Україні розгоралося полум’я національно-визвольної боротьби за самостійну Україну. Була створена Українська Повстанська Армія – УПА. Дату створення УПА вважають 14 жовтня 1942 року. Її завдання – боротьба проти червоних і коричневих окупантів України. В підпіллі на Рівненщині 23-26 листопада 1943 року було проведено конференцію «Поневолених народів Європи і Азії», яка намітила шляхи боотьби з червоними окупантами. Ініціатором конференції була Організація Українських Націогналістів – ОУН. Такі дії українців не обіцяли нічого доброго для радянської влади. Треба розвалити і знищити ОУН-УПА і всіх націоналістів, а народ, який їх підтримував, вислати в краї дальні Союзу. Так народився таємний наказ №0078/42, датований 22.06.1944р., підписаний Жуковим Г.К. і Берією Л.П. І для того, щоб наказ ввести в дію, потрібен якийсь поштовх, наприклад, вбивство відомої знатної людини в світі. Вибір впав на Ватутіна М.Ф., з вбивством якого вирішувалась проблема особистого для Жукова значення.
Жуков мав таємну один-на-одн розмову з начальником контррозвідки «СМЕРШ» генералом Осєтровим і в загальних рисах домовилися про ліквідацію Ватутіна М.Ф..
Жуков Г.К. при нагороді поділився своїми планами із Сталіним Й.В. Той подумав, поморщився і сказав:
«Треба зробити так, щоб Ватутін сам розказав оточуючим, що бандерівці на нього напали і поранили».
Так народився план, який виношували три людини – Сталін Й.В., Жуков Г.К., Осєтров. І ось стався прецедент. Село Вербівка тоді Вільшанського тепер Городищенського району було вибране точкою сходження двох фронтів – Першого і Другого Українських – в в Корсунь-Шевченківському оточенні німецьких військ. Війська Ватутіна М.Ф. прийшли у Вербівку з шаленими боями 2 лютого 1944 року. Йшли по непролазній грязюці і по дорозі, прокладеній партизанами-проводирями. Війська Конєва І.С. прийшли у Вербівку 05.02.1944р., тобто на три доби пізніше. Запланована зустріч командуючих фронтів не відбулася. Зате відбулася подія, що визначила трагічний кінець генерала Ватутіна М.Ф.
У Вербівці, чекаючи командуючого Другого Українського фронту генерала Конєва, Ватутін заходився нагороджувати бойовими нагородами партизанів, які прокладали дорогу його військам. Це дуже не сподобалося першому заступнику командуючого, представнику Ставки ВГК генералу Крайнюкову В.К. Він категорично став заперечувати командуючому. Його підтримали інші генерали, в тому числі і Осєтров. Розгорілася суперечка. Закінчилася вона таємною змовою генералів проти Ватутін М.Ф., якого «присудили» до страти. Основні замовники: генерали Крайнюков В.К., Осєтров і полковник Семіков (особистий ад’ютант командуючого), якому доручили роль кілера. Генерал Осєтров негайно зустрівся із Жуковим і розповів йому про Вербівську змову генералів. «Ну, тепер він у наших руках» - резюмував зустріч маршал Жуков. Каральна машина запрацювала.
Перше, що було зроблено, - це ославлення Ватутіна у підлий спосіб. Конєв доповів Сталіну, що з вини Ватутіна М.Ф., оточені в «котлі» німці прорвалися і виходять до своїх в районі Лисянки. 12 лютого Сталін Й.В. своїм наказом усунув Ватутіна від командування Корсунь-Шевченківською операцією, заслав його під домашній арешт в Рівненську область без права спілкування навіть зі своїми командармами. Обов’язки командування були покладені на генерала Конєва І.С.
Партизани-проводирі невільно підслухали змову генералів і доповіли своєму командиру – отцю Федору, а той доповів Ватутіну М.Ф. Але вдіяти вже не можна було нічого. Ватутін М.Ф. опинився в пастці, з якої одна дорога – смерть.
Корсунь-Шевченківска битва закінчилася бездарно. Радянська пропаганда вміла свої провини забивти звукаи переможних фанфар. Москва салютувала переможцям – Другому Українському фронту на чолі з маршалом (!) Конєвим І.С.
Про Перший Український фронт, який практично почав і закінчив операцію, ніде не згадувалося, немовби його зовсім не існувало. Операція закінчилася 17 лютого проривом німецькими військами кільця блокади і виходом до своїх, про що радянська пропаганда промовчала. На знак вдячності за услугу по «нейтралізації» Ватутіна М.Ф., маршал Жуков спецрейсовим літаком привіз із Москви Конєву маршальські погони.
Замовники вбивства Ватутіна М.Ф. для імплементації наказу №0078/42 від 22.06.1944р. про виселення всіх українців з України – Сталін і Жуков. Організатори вбивства – генерали Крайнюков В.К., Осєтров, полковник Семиков. Роль кілера виконував полковник Семиков.
Причетні до вбивства – особистий водій Ватутіна М.Ф. Кабанов О.Д., генерали Козлов, Голіков і маршал Конєв І.С. Спочатку планувалося поранити командуючого Ватутіна М.Ф., щоб взяти з нього заяву про те, що начебто його поранили українські націоналісти-бандерівці, а потім, як Бог дасть. Не виключалося, що Ватутін М.Ф. залишиться живим, але хворим і нікому не педставлятиме небезпеки. Але ж, командуючий вибрав краще смерть, а ніж життя, куплене ціною підлості. Заяву пр те, що його поранили бандерівці, Ватутін не дав. І за це був умертвлений у Київському спецгоспіталі 15 квітня 1944 року.
Про це все повно і детально написано в праці «Хто і для чого вбив генерала Ватутіна М.Ф. Дослідження». В незалежній Україні треба вшановувати свого героя, який врятував український народ від винищування.
Чому дата наказу №0078/42 не відповідає часу поранення і смерті Ватутіна М.Ф.? А тому, що ніхто із змовників-вбивць і гадки не мав, що так недбало, по-канібальськи грубо пройде «операція» поранення жертви, що і притормозило вихід наказу. Свідків, які знали правду про смерть Ватутіна М.Ф., радянська система згодом ліквідувала – генералів Черняховського І.Д. і Рибалко П.С. А тим свідкам, що щось знали, або щось бачили – вірити не можна. За їх свідченням, лише кількість тих, хто стріляв у Ватутіна М.Ф., коливається в межах від 350 до однієї особи. Вірно сказала дружина Ватутіна М.Ф. Тетяна Романівна: «Смерть Ватутина М.Ф. был кому-то выгодна и очень нужна.».
Красицька Галина Федорівна – історик, учасник бойових дій
Сторчак Юрій Федорович – автор дослідження, інвалід війни І групи
Последние 5 новостей
Що чекає на Донецьк після відключення українських каналів? (ЕКСПЕРТИ)18.07.2014
Пацанская мечта Донбасса как альтернатива "американской мечте" для "совков", противников "пиндосов" и прочих маргиналов (ФОТО, ВИДЕО)
15.07.2014
В РФ придумали, как избавиться от излишка дураков и кавказцев: боевиков, пытающихся смыться из Украины, на границе ждут заградотряды
02.07.2014
Финансы "Семьи" Януковичей вовсе не поют романcы, Хомутынник им в помощь!.. (ФОТО, Документ)
18.06.2014
Ахметов и Луценко
13.06.2014
